Село Козарі Козарівського старостинського округу
Село Козарі Козарівського старостинського округу
Вздовж лівого берега Дністра, на південний захід від адміністративного центру громади, смт. Букачівці, розташоване село Козарі. Село розкинулося переважно на лівому березі річки Дністер, а також на берегах його русел-стариць. Виникнення села можна прив'язати до надзвичайно зручного як природного, так і територіального розташування. Адже природні багатства (річка, ліс, широкі луги) і вдале географічне положення ( в самому серці Галичини, проте осторонь центральних шляхів) здавна приваблювали людей, котрі охоче селилися в цій місцевості.
Якщо говорити про дату заснування, то перша письмова згадка датується 1414р., проте історія села сягає своїм корінням у глибину віків. Про це свідчать знахідки під час роботи археологічних експедицій, котрі проводилися на даній території, і котрі виявилися вельми успішними. На території села Козарі знаходиться декілька археологічних об’єктів різних історичних періодів. Перший – це група з восьми курганів, яка знаходиться 1 км на північ від західного краю села на високому пагорбі, справа від дороги, з Козар до Вишнева . Діаметр насипів від 14 до 24 метрів, висота – від 0,4 до 1,2 м. Друга група курганів, яка теж складається з восьми насипів, починається за 280 м на північний захід від останнього кургану попередньої групи. Діаметр цих курганів від 9 до 25 м, а їх висота від 0,3 до 1,5 м. Третя група складається з двох курганів, які мають найбільші розміри з усіх могил. Один з них, діаметром 39 м і висотою 1,6 м, знаходиться за 280 м на захід від останнього кургану другої групи. Ще один, трохи менший (діаметр 28 м, висота 1,2 м) знаходиться на узліссі за 140 м на північний захід від попереднього.
Також на території села Козарі було виявлено городище невідомого часу, яке розташоване на високому мисі, який спадає до долини Дністра, зліва від дороги з Козар до Вишнева, за 0,4 км на захід від крайніх будівель села. Справа від дороги з Козар до Букачівців, на південному схилі лівобережної надзаплавної тераси Дністра зафіксовано місцезнаходження археологічних матеріалів. На зораних городах виявлено крем’яний відщеп та маленький уламок ліпної доісторичної кераміки.
На північно-східній околиці села, на південних схилах пагорба над селом, за 700-800 м на північ від нової церкви, відкрито багатошарове поселення, на якому знайдено уламки доби енеоліту (за попередніми даними вони належать до культури лійчатого посуду), доби пізньої бронзи – раннього залізного віку, ХІІ – ХІІІ ст. та нової доби. Приблизно у цій же частині села, між сільською вулицею і польовою дорогою, на північних схилах пагорба, на яких розташовані городи, виявлено велике поселення римського часу (дослідники схиляються до думки, що це липицька культура). На поверхні зібрано численні фрагменти кераміки, серед якої переважає товстостінний ліпний посуд. Деякі уламки перепалені, або деформовані, що може свідчити про існування тут майстерні, або ж це наслідки великої пожежі. Знайдено також залишки сіроглинної гончарної кераміки та пастову намистину сіро-блакитного кольору. А за 70-100 м від нової церкви, на південно-східному схилі пагорба, що спадає до центральної сільської дороги, виявлено сліди поселення, на якому зібрано кілька фрагментів ліпної кераміки доби енеоліту.
За основною версією, назва села Козарі походить від давнього варіанту прочитання слова «хозари» - «козари», які за даними історика Ізидора Шараневича, швидше за все проживали на цій території в давнину. Навіть на сьогоднішній день у деяких жителів села збереглися риси монголоїдної раси. Хоча існують і інші версії щодо походження назви села. За однією з них, на території урочища Жиливина, там де старі липи, в давнину було місце жертвоприношень. Під час цього обряду, люди викрикували «Козари чи Козаре», і від цього й пішла назва місцевості.
Архітектурною візитівкою села Козарі, є дерев’яна церква св.Параскеви, котра була збудована в 1897 році, але найдавнішу згадку про неї можна знайти у податковому реєстрі під 1578 р. У ХVII ст. в селі існували дві церкви і дві окремі парохії. Одна з них знаходилася на високій горі при виїзді на Журавеньки (Знилів, тепер Жиливина), а інша – над Дністром (у частині, яка зветься Батьків). Дерев’яна церква Св. Параскеви зазначена в акті візитації княгинецького деканату 1740 р. О.Микола Шадурський в акті візитації за 1762 р. залишив записи про церкву на Знилові. Зокрема, зазначається, що церква на дубових підвалинах, збудована з ялинового дерева, верх якої побитий гонтом і посередині плоский, підлога була тільки у вівтарі і наві. Над хвірткою, на чотирьох стовпах – дзвіниця, побита гонтом. Окрім церкви святої Параскеви, існувала церква Покрови Пресвятої Богородиці над Дністром, в урочищі «на Батькові», яку іноді називали долішньою. Вона також згадується в акті візитації 1762 р. о. Миколи Шадурського, котрий описує її як дерев’яну будівлю з ялинового дерева з одним верхом посередині, який був покритий гонтом, підлога також була лише у вівтарі і наві. Біля церкви знаходилася дзвіниця майже ідентична з описаною вище. Однак, в кін. ХVIII ст. в селі залишилася лише одна церква св. Параскеви, котра згадується у документах 1803 р. Нова церква, зведена у 1800 р. постала на Батькові, яку у 1852 р. замінили іншою. Невідомо, що сталося з цією церквою, але у 1897 р. громада збудувала нову дерев’яну церкву, яку поблагословили того ж року. У 1903 р. її вівтар розмалював церковний маляр із Станіславова Алоїз Скочдополь. Наступний розпис виконано у 1858 р., про що свідчить напис на тильній стороні іконостасу. Художник Загачевський Володимир. Тепер церква належить православній громаді ПЦУ. Серед літургійних книг збереглося декілька старих, що належали як до церкви Святої Параскеви, так і до Покрови Пресвятої Богородиці. Дарчі покрайні написи дають можливість встановити це.
На південь від церкви розміщені стара дерев’яна дзвіниця з 1852 р. і нова стінна мурована. Старіша дзвіниця двоярусна, квадратного планування, стовпова, з колосниковими аркадами під краями наметового пірамідального даху. Мурована має три аркові прорізи і на ній поставлена дата «1997».
Громада УГКЦ в селі Козарі також збудувала свою церкву. Фундамент якої було закладено в 2004 р., а в 2019 р. відбулося урочисте освячення. Церква теж носить ім’я святої Параскеви.
Початкову школу в селі Козарі було відкрито у 1852 р. В період з 1880 по 1882 рр. в ній викладав о.Єремія Ломницький, визначний громадський та релігійний діяч кінця ХІХ – початку ХХ ст. Сільська школа в цей час була шестирічною.
Мешканці Козар брали активну участь у суспільно-політичному житті села, зокрема в аграрному страйку 1906 р. У 1910 р. в селі було організовано осередок товариства «Просвіта». Першим її головою був Василь Сиротюк, після Першої світової війни, його замінив Іван Юрків. У час війни в лавах Українських Січових Стрільців служили Юліан Фіголь та Іван Бойчук, котрий загинув. В Українську Галицьку Армію поступили Андрій Маман, Степан Краватський, Гнат Маман, Тимко Борис та Гнат Мацук, які повернулися з війни і вели активну культурно-просвітницьку роботу в селі.
Напередодні Другої світової війни в Козарах таємно виник актив ОУН, яким керував Федір Маман, що також завідував громадською бібліотекою. Однак він загинув невідомо де і за яких обставин, а керівництво активом перебрав на себе Юрко Колісник. Одним з найвідоміших активістів національно-визвольних змагань серед жителів села Козарі був Мельник Іван Танасійович, член молодіжної сітки ОУН, воїн УПА.
На сільському цвинтарі поховано багато партизанів, членів ОУН. Зокрема, Бориса Михайла, Бориса Федора – Скалу, Вільчинського Євстахія –ройового сотні УПА Богуна, Дячишина Івана, Мацука Григорія, Мельника Михайла, Федика Дмитра – керівника кущового проводу молодіжної ОУН Скорого, Федика Йосипа – Бея і невідомого Грома.
В радянський період територія села Козарі входила до радгоспу ім. Горького, з головними виробничими напрямками – льонарством і тваринництвом.
Славиться село Козарі своєю мальовничою природою, адже на його території знаходиться декілька заповідних урочищ, а також протікає річка Дністер. Козарівське заповідне урочище номер один отримало статус 17.05.1983 р. рішенням облвиконкому №116. Статус було надано з метою збереження природного водно-болотного комплексу лівобережної стариці Дністра. Його площа становить 17,7 га. Заповідному урочищу Козарівське-2 статус було надано тоді ж як і першому, його метою також було збереження природного водно-болотного комплексу лівобережної стариці Дністра. Його площа 25,6 га. Ще одне заповідне урочище Козарівське-3, котре отримало статус в той же час, що і два попередні, має площу 18, 2 га. На території цих урочищ збереглися представники флори і фауни, котрі занесені до Червоної книги України.
Вихідцями з села Козарі є багато відомих людей. Серед них слід назвати Ісидора Шараневича (1829 – 1901) – історика, громадського діяча, вчителя Перемиської та Львівської гімназій, професора Львівського університету, дійсного члена АН у Кракові, почесного доктора Київського університету. Він займався дослідженням історії Галицько-Волинського князівства, видав ряд історичних праць з церковної історії Галичини, вивчав діяльність церковних братств, був одним із основоположників української археології в Галичині, зокрема проводив розкопки на території рідного села.
Також вихідцем із Козар є відомий художник, автор мистецьких творів у жанрі коренепластики, вчитель, автор підручників з літератури та методичних розробок з педагогіки та статей присвячених українсько-польським культурним-відносинам Яцишин Іван Іванович (1914 - 1982).
Ще одним відомим козарівчанином є заслужений економіст України, спеціаліст у галузі статистики Матковський Семен Олексійович.
На сьогоднішній день на території села Козарі проживає 723 особи, є діюча гімназія, ФАП, будинок культури, бібліотека, церква Св. Параскеви ПЦУ, церква Св. Параскеви УГКЦ, магазин.
Коментарі:
Ваш коментар може бути першим :)
